Не сумуй , мій сивий друже.
Сипле сніг на стріху та траву,
тане. Затіка вода в калюжі.
Небо закіптюжене у ріку загляда.
Не сумуй. Усе - скороминуще.
Ми з цим прикрим фактом народилися
і з ним помрем.
Але є і радісна новина,
правда, їй три тисячі років -
ми живем і це життя - прекрасне,
ми народжені для щастя
Всесвіт все для цього нам зробив.
- Учителю, все чого ти мене навчив, так просто досягнути.
Чому ця простота така недосяжна для більшості людей?
- Думаю, вони не мають прагнень щось пізнавати. Їх вдовольняє сон на яву.
- Але ж це так чудово знову побачити світ яскравим, повним барв, звуків.
Тут реалізуються мрії. Життя стає захопливою пригодою. Тіло наповнюється
світоносною енергією. І все це досягається простим чином.
- Це так. Але не забувай, що є ворожа людському роду сила, яка створює мару,
що полонить розум і змушує людей страждати. Вона живиться стражданням, навертає
до себе адептів, тримає в лабетах людиноненависницьких культів. Вона годує
зверхність, жадобу, ревнощі. Випещує ненависть і нетерпимість. Вона має
велику здатність навіювати людям неміч, меншовартість. Аби вижити люди
збиваються в табуни і стають легкою здобиччю адептів цієї сили, яку наші предки
здавна називали нечистою.
- І що з цим робити? Як з нею боротися?
- Боротися не треба. Ми в різних вагових категоріях. Наш один - вартий ста
темних. Треба просто жити в радості, мирі та щасті.Ми стаємо дуже помітними і
до нас притягуються ті, що прокинулися. Їх потім прибуває з кожним днем, як
молоко у породілі. Це вже не зупинити. Час змінився. Всесвіт не можна обдурити.
Живи з миром, мій молодий милий друже.
Наші пучки теплі. Наші серця - маленькі зірки
Наші сонячні сплетіння вібрують в унісон
Ми посилаємо любов нашим сестрам та братам у всьому світі
Ми об'єднані, як лінії Божої долоні.
Проміння нашої любові невпинним потоком заповнюють простір
Нас не спинити. Нас - багато. Нас не подолати!
© Copyright: Валентин Лученко, 2017