Жив в полі комік,
Мав хату,– де зсув...
Пив зорі лицем.
А писав до «томішка».
І пружив обличчям,
щоб виправить божу красу,–
й результат на лиці:
ця усмішка.
І як не рівняй лице –
завжди усмішка...
Всі зорі писали –
донизу,– де зсув.
Об зсув і кресали-писали...
І потім одні –
що зайшли з-за Уралу –
Проймались-сприймали –
приймали красу...
бо що це?
письма щоб не стало...
Тут коміка лиш й пам’ятали.
Над зсувом – то зорі!
і як би знущались.
Хто пив їх не пив
там вивітривсь пил
і поле – все відображало!..
Стояло все. Чогось чекало.
Молились .
Повільно. По суті.
Дно світу йшло в передпокої;
Й забувалось дихнуть –
і не дихали в сутінь –
І свічку гасили рукою.
5.03.2009