Яка ж я все таки незряча.
Душа моя мабуть дитяча.
Через громи і блискавиці
Несу тобі свої гостинці.
Їх я сплету з квіток осінніх,
З хмаринок легких наче пух
Щоб тільки доторкнутись рук
Чеканням солодко-нестерпним.
Ти віддаляєшся на крилах
В чужім полоні арестантом,
Але б я всі здолала б милі
Тебе б порадувать талантом.
Зав'ю я в коси срібні перли
З росинок ранку прохолодних.
Чимдуж летітиму на крилах,
Щоб почуття твої не вмерли.
Я мрії викрешу наївні,
І всі стремління і бажання
Аби б не полетів у вирій
І не забрав своє кохання.