«В ЛЕСУ»
Леонид Иванович Андрусон (1875-1930 г.) http://www.stihi.ru/2017/08/14/71
Перевод с русского языка на украинский: Николай Сысойлов
Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев
=============================== Леонид Андрусон
=============================== В ЛЕСУ
=============================== Сквозь ветви деревьев сверкали зарницы,
=============================== Гром глухо вдали рокотал.
=============================== Над лесом тяжелые тучи бежали,
=============================== В просветах испуганно звезды мерцали.
=============================== Лес глухо, тревожно роптал.
=============================== Конь фыркал, храпел… Колокольчик метался
=============================== И гулко стонал под дугой.
=============================== Все глуше, все глуше деревья шумели,
=============================== Угрюмые, темные сосны гудели,
=============================== Как бурного моря прибой.
=============================== Вот молния, вспыхнув блестящей змеею,
=============================== На миг ослепила глаза, –
=============================== И сшиблись в грохочущем, бешенном споре
=============================== Гром, тучи и лес.. Как в разгневанном море,
=============================== В лесу бушевала гроза.
=============================== Умчалась… И снова в лесу, освеженном
=============================== Прохладой дождя, тишина.
=============================== Он молится звездам и чутко внимает
=============================== Безмолвию ночи. Сквозь ветви мерцает
=============================== Задумчиво-грустно луна.
=============================== Туман серебристый по светлой дороге
=============================== Прозрачною дымкой плывет.
=============================== Поет в тишине колокольчик уныло.
=============================== И в сердце тоскующем образ твой милый
=============================== Волнующей грезой встает.
=============================== http://www.stihi.ru/2017/08/14/71
============
У ЛІСІ
==============
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Крізь віти дерев блискотіли зірниці,
Грім сумно зітхав у рукав.
Над лісом здіймалися хмари, мов хвилі,
У про'світах стихлі зірки' мерехтіли,
Ліс глухо про щось нарікав.
Кінь фиркав, хропів.. Гучно дзвоник метався,
Стогнав то про сум, то про біль.
Глухіше й глухіше шуміли дерева;
І небо гуділо в оглухлому реві,
Як море в бурхливий прибій.
Ужалила блискавка небо змією;
І перша скотилась сльоза –
Зчепились утрьох у шаленому спорі
Грім, хмари та ліс.. Ніби буря на морі,
Над лісом буяла гроза.
Та вщухла нарешті.. Знов тиша у лісі
Життя починає нове.
Ліс молиться зорям, що в небі розквітли
Перлинами ночі. І місяць крізь віти
Задумливо-сумно пливе.
Туман кришталевий по світлій дорозі
Розлився, вдихаючи вись.
Дзвіночок понуро співає у тиші.
Твій образ у серці, за мрію миліший,
Хвилюючим сяйвом розливсь.
***
Николай Сысойлов
17.09.2017
==========
С ударениями
============
У ЛІСІ
==============
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Крізь ві'ти дере'в блискоті'ли зірни'ці,
Грім су'мно зітха'в у рука'в.
Над лі'сом здійма'лися хма'ри, мов хви'лі,
У про'світах сти'хлі зірки' мерехті'ли,
Ліс глу'хо про щось наріка'в.
Кінь фи'ркав, хропі'в.. Гу'чно дзво'ник мета'вся,
Стогна'в то про сум, то про біль.
Глухі'ше й глухі'ше шумі'ли дере'ва;
І не'бо гуді'ло в оглу'хлому ре'ві,
Як мо'ре в бурхли'вий прибі'й.
Ужа'лила бли'скавка не'бо зміє'ю;
І пе'рша скоти'лась сльоза' –
Зчепи'лись утрьо'х у шале'ному спо'рі
Грім, хма'ри та ліс.. Ні'би бу'ря на мо'рі,
Над лі'сом буя'ла гроза'.
Та вщу'хла наре'шті.. Знов ти'ша у лі'сі
Життя' почина'є нове'.
Ліс мо'литься зо'рям, що в не'бі розкві'тли
Перли'нами но'чі. І мі'сяць крізь ві'ти
Заду'мливо-су'мно пливе'.
Тума'н криштале'вий по сві'тлій доро'зі
Розли'вся, вдиха'ючи вись.
Дзвіно'чок пону'ро співа'є у ти'ші.
Твій о'браз у се'рці, за мрі'ю милі'ший,
Хвилю'ючим ся'йвом розли'всь.
***
Николай Сысойлов
17.09.2017
==============
В ГОРАТА
(перевод на болгарский: Красимир Георгиев)
През клони дървесни светкавици святкат,
глух тътен в простора витай.
И облаци тежки гората облитат,
изплашено в процепи бляскат звездите.
Гората тревожно роптай.
Хрипти и пръхти кон... Звънчето се мята
и стене с дъгата в звън свой.
По-глухо, по-глухо шумят дървесата
и тъмните борове в мрачна позлата
в морето са сякаш прибой.
Там мълния удря, блестяща змия е,
за миг заслепява очи –
повалят се с грохот, в луд спор завладени,
дърветата... Сякаш в море разгневено
бушуваща буря ечи.
Отлита... Отново е свежа зората
с прохладна след дъжд тишина.
Тя моли звездите и бавничко рони
безмълвие нощно. Блещука през клони
замислено-тъжна луна.
Мъглата сребриста над лунна пътека
в прозрачен воал заблестя.
И пее в покоя унило звънчето.
За милия образ тъгува сърцето,
издига омайна мечта.
Красимир Георгиев http://www.stihi.ru/2017/08/14/71