Годi!

 
Разбирая архив, обнаружил своё стихотворение
«Годі!» («Довольно!»). Оно было опубликовано
во время войны США во Вьетнаме 13 марта 1971 года
в газете «Вільна Україна». Антивоенная тема
и сегодня волнует миллионы людей в мире.

Минають дні, розпечені напалмом,
Тікають в джунглі ночі в лихоманці,
І з стовбура скаліченої пальми
Стікає сік на вбитого в’єтнамця.
Ще зовсім хлопець… Років вісімнадцять…
Сьогодні вранці, мабуть, бачив маму.
І от – кінець. Йому вже не присняться
Казкові джунглі мирного В’єтнаму.
Не усміхнеться сонечко ранкове,
До танцю не покличе радіола.
У синім небі райдуги підкову
Вже не побачить більше він ніколи.
Над ним проплаче посивіла мати,
Сухенькі кулачки здійнявши вгору…
В’єтнам горить… Ракети і гармати
На нього знову сіють смерть і горе.
Вдень і вночі, увечері і вранці
На цій землі все вибухи лунають.
Від кого ж ті дурні американці
У диких джунглях Штати захищають?!
В мільйон Сонгмі хотів би Річард Ніксон
Перетворити враз усю планету,
Щоб не було ні джунглів, ані лісу,
Ні дискотек, ні клубів, ні сонетів,
Щоб над Землею сходив замість Сонця
Блискучий долар на світанку вранці,
Щоб не було ні кхмерів, ні японців,
Ні росіян, ні чехів, ні в’єтнамців –
Лише раби! Лише самі холопи,
Нездатні ні на гнів, ні на образу,
Щоб захопить Австралію, Європу,
Щоб не було ні Африк, ані Азій.
Але згадайте, містер, про тевтонів:
Міраж, «бліцкріг», а потім – суд народів…
Отож нехай почують в Вашингтоні:
– Геть із В’єтнаму! Досить крові! Годі!
 © Олег КРАВЧЕНКО
1971