Уезжаю в город Ностальгия (Владимир Ложкин,
Туча, словно синий баклажан,
тяжелеет, видимо созрела.
Ждёт её холодного обстрела
на перроне кучка горожан.
На остаток лета в кассе бронь.
Раздражён народ осенним душем.
Дождь стреляет по влюблённым душам,
тщась сердечный выстудить огонь.
Время отправленья на часах,
и зонты свои бросают пары.
Паровоз таращит слепо фары,
да пугает паром в тормозах.
Меркнет ореол от фонаря.
Стук колёс - разлуки аритмия.
Уезжаю в город Ностальгия,
в осень, в Бабье Лето сентября.
ЇДУ НИНІ В МІСТО НОСТАЛЬГІЯ (вільний переклад П.Голубкова)
Хмара, ніби синій баклажан,
Важчає, напевно, вже дозріла.
Мокне від холодного обстрілу
На пероні купка городян.
На шматочок літа в касі бронь.
Збуджений народ осіннім душем.
Дощ стріляє по коханих душам,
Вистудив серцевий вже вогонь.
Час від'їзду на годинниках,
Парасольки кидають вже пари.
Паровоз сліпі таращить фари
Та лякає паром в гальмах - жах.
Меркне ореол від ліхтаря.
Стук коліс - розлуки аритмія.
Їду нині в місто Ностальгія,
В осінь Літа Бабиного я.