опівночі вийду із хати
в осінню холодну невідь
як одинокий лебідь
до ранку буду блукати
вулицями міста
розпеченою монотонністю
купаючись у самотності
сам у собі туристом
заблудився не знаю мови
в мене є сокира і віра
я в собі приборкую звіра
і тягну приречено ноги
я йду через ліс вгору
дерева світанок лиже
проміння повітря колише
і я натхнений любов’ю
і ненавистю на межі
душу душать вужі
і обливають кров’ю
чоло. я стою на горі
я бачу сонне місто
мені більше не тісно
душа у мені горить
я повертаюсь ранком
зачиняю двері на ключ
може я просто сплю
на руках отого світанку
що палив дерева сонцем
що вів без перешкод
заблудив він мене за що
повернув голим і босим
осінньої темної ночі
відняв слова і очі
тепер це остання спроба
відшукати всередині бога
25.09.17