Пучками торкаю пучечки трав
Перешіптую, пересипаю з мішечка в мішечок
зерна конопель, маку, проса
Передивляюсь вчорашні сни
З просині неба в ставкову воду
Пірнаю в осінь.
Сила води, повітря, простору,
Сила вогню та землі
перемішані у чудовій пропорції.
Ці вібрації через маківку
до кінчиків пальців
проникають і творять дива.
- Твої практики - прості, як подих вітру, як води ковток, як грудка землі.
Як осягнути твою простоту, Учителю? Як осідлати потік?
- В просторі-часі ми всі - однакові. Розкривай очі для бачення,
розпечатуй вуха для слухання. Сідай в позу лотоса, як на дошку для серфінґу.
- Я ж серйозно. Для чого мене смішиш?
- Сміх то - радість. То крила янгола, що ростуть з твоїх рук і ніг. Посміхнись.
За тобою слідкує прихована камера. З неба падає перший сніг.
Сміються обоє, як підлітки.
Я наповнений дивними мантрами.
Музика серця.
Трем солодкий. Єство моє
об'єднало в собі
три світи та чотири простори.
Засвітило сонечко в лісі темному
Ухнув сич, заспівав курко.
Синій птах зерня дзьобає
золоте. З-під гори тече
жива вода.
Покупаймо в ній немовлятко
щойно народжене.
Це душа невмируща:
твоя, моя, нічия.
Я.
© Copyright: Валентин Лученко, 2017