Стоїмо на березі. Сідає Сонце. Ось Меркурій з'явиться, за ним Зоря.
Вкриє скоро ніч нас зоряним подолом.
Підем рінню в затиш маяка.
Підігріємо вина. Скуштуєм марципанів. Я платівку Шуберта поставлю.
Ти поставиш потім Queen. Оріон над скелями повисне.
Блисне вогник сейнера здаля.
Ми заллємо нас нічним життям по вінця.
І пірнемо в медитацію, у рівновагу,
в йогу.
На дорогу вийшов мій двійником в далекім світі.
Там багато світла і тепла.
Сіє зірка трохи більша сонця і куйовдить вітер рядовицю пальм
чи, як їх там дерев.
Вдалині на схилах сріблиться каміння.
Хто я, де я і куди іду?
Фрагментарний розум. Кліпова свідомість. Час - дискретний.
Неперервність - міф. Принцип Гайзенберґа вже давно не в мікросвіті.
Котик Шредінгера на ослоні розпускає тета-хвилі, медитує, спить.
- І де ж тоді ми? В Матриці? У всесвітньому сонотеатрі?
- Ми це хто? Я і ти?
- Так.
- Я можу бути де завгодно. А де ти, маєш вирішувати сам.
- Як?
- Просто. Шляхом пробудження. Рахуй від семи до одного і виходь з трансу.
Ми учора вчилися писати танку. Потім в сон зайшли. як у театр.
До світанку мандрували Всесвітом, літати на драконах,
малювали акварелями майбутнє у минулім.
Розважались, як могли.
У сні поснули. От прокинулись.
І де ми всі тепер?
- Дихай глибоко, рахуй удари серця. Слухай музику, вона не підведе.
Зараз спустимося вниз, у льох, зайдемо в ліфт і вгору. Мандрувати будем довго.
Ти готова?
- Так.
© Copyright: Валентин Лученко, 2017