И вот оно – блаженство пустоты
И вот покоя блеск – на всю планету.
И столько сил прибавилось поэту,
И столько дум, и столько высоты!
А ну скажи – ее ты возжелал
У пруда, там, где в соснах звезды виснут?
Душа светлела в море том безжизненном?
Ты, сумасшедший, ты ее желал?
Теперь желанья, что не оперились,
Сквозь штольню шарлатанства пронеси.
И больше ничего уж не проси
У тех богов, что век тебя дурили.
Аж ось воно, блаженство самоти
й розкоші спокою — на всю планету.
І стільки сили додалось поету,
і стільки дум, і стільки висоти!
Ану скажи — ти був її запраг
коло ставка, де в соснах висять зорі?
Світлішала душа у мертвім морі?
Ти, навіжений, був її запраг?
Тепер свої бажання недозрілі
крізь штольню ошуканства пронеси.
Та більше вже нічого не проси
в богів, що все життя тебе дурили.