Я знаю пруд один бездонный
в закуте горном и глухом,
дремотный, тихий, вечно сонный,
как в песнопении ночном
утоплен, – знаю пруд бездонный.
Вокруг него высятся скалы,
мох, можжевельник им сродни,
как из булата их ковали,
склоняясь, месяц там средь них,
идет купаться в волнах хладных.
И видно в полночи годину,
как по воде он ткет мерёжку,
и как на глади темно-синей
серебряную стелет стёжку
на землю, с неба, с туч в долину.
Так тихо здесь, покой без края,
как на душе, стряхнувшей горе,
лишь сны-мечты, как рой, летают,
а из-за скал зари узоры
встают божественно и тайно.
- - -
ГIРСЬКИЙ СТАВ
Оригiнал: Богдан Лепкий (1872 - 1941)
Я знаю став один бездонний
в гірській закутині глухій,
дрімливий, тихий, вічно сонний,
мов потонулий у нічній
симфоньї,— знаю став бездонний.
Кругом його високі скелі,
покриті мхами, ялівцем,
мов з криці викуті й застиглі,
між ними місяць йде хильцем
купатися в холодній хвилі.
І видно в північну годину,
як по воді він тче мережку
i як крізь хвилю темно-синю
cріблисто-склисту стелить стежку
на землю з неба, з хмар в долину.
А тихо тут і так спокійно,
як у душі, що збулась горя.
лиш мрії-сни літають рійно,
i з-поза скель порання зоря
встає таємно, боговійно.
- - -