Осінь лежить непритомна, немов тепло
висотав вітер й підкинув у хмиз життя.
Осінь лежить у палаці, колони крон
срібних дерев укривають її, мов стяг.
Дивиться в небо, криштальне намисто сліз
сліпить пташок і збиває на манівці.
Осінь нічого не бачить, чорнявий принц
марно відбілює тінь на її лиці.
Гайворон падає, небо приймає дар,
сонце запалює крила, аби летів.
Осінь лежить непритомна в калюжах хмар,
теплий туман огортає її, мов спів.
Молиться зорями, бачить зелені сни,
де потічки обіймають коліна трав.
Осінь у снах перечитує гімн весні,
щоби ніхто в білосніжному царстві її не вкрав.
7/10/2017