Не тішиться, не мріється, не любиться.
Душа – як голе дерево в сльоту:
Зіщулилась, поміж вітрами губиться,
Понуро йде в ротату самоту.
Згорбатилися мрії покалічені –
Зализуємо рани у норі.
Біжать роки, морозами посічені,
Та часом жалять брехонь комарі.
Відцвів садок, лежать плоди гнилицями –
Гидує доторкнутись їх рука,
Марудять дні спротивленими лицями...
Життя не варте навіть мідяка!
Агов, кохані, що вином впивалися
(Несла солодке в чаші золотій),
Його на денці слізонька зосталася –
Розхлюпала на вас, чужих, в путі..