А дощ припустив:
чемпіонський, стрімкий, навпростець.
В калюжах – сліди
із пружких олімпійських кілець...
І натовп махав
парасольками кольору злив –
за дощ вболівав,
хоч глибоких калюж не любив.
А я не судив –
за перебігом спостерігав.
За зливу радів,
хоч в руках парасоля не мав.
А дощ вже далеко,
і хмара над ним вдалині.
І дихати легко,
і трішечки сумно мені...