Зоряний вітер шумить в далині. За ілюмінатором — абсолютний нуль. Майже.
Життя може втекти звідси за якусь хвилину. Через тоненьку шпарку.
І це велике диво, що ми живемо. Справжнє диво.
І жодний камінчик не пробив борта у нашому човнику,
який для чогось летить посеред цієї невимовної краси.
Всесвіт мовчить. Помовчімо і ми, загорнувши свідомість у дивний стан.
Так у клубочку спить пустотливий котик.
-Скажи мені, милий друже, яка на дотик любов? Який запах у дружби? Яка на колір
відданість?
-Губами до губ. Дубова кора, іланґ-іланґ і нотка пачулі. Темно-синя, navy blue.
-Акварелі твої такі дивні. Візерунки мережать ледь мокрий папір. Що цим хочеш
сказати?
-Що всі ми - поснулі. Сновидно живемо. Час прокидатись давно.
-Але за вікном ще темно. Страшно. Там - поторочі. Там - опирі.
-У страхів - розширені очі. У правди очі - ясні. Збирайся. Вдягнись тепліше.
Ходімо зі мною.
-Ні.
-Жалкуватимеш. Шукатимеш потім слідів моїх. Впаде роса - не знайдеш. Ідеш?
-Так, іду.
Дуда калинова, панфлейта, тримба, скрипка барокова, альт і бас.
Музика час загортає в теплу ковдру. Дрібно дощ за вікно сипле.
Дрова потріскують у печі.
Чі, прана, життєва сила наповнює тіло
Янгол заворушився на правім плечі
На лівому крук сидить уклякло.
Подумки книгу читаю: рядок пливе за рядком
Ом, мані падме, хум!
Ти в контакті. Твоя справа - писати Книгу.
Менше знаєш - міцніше спиш.
Чи та ти, що має Силу, тобі скажуть.
Люблю тебе дуже! Живи з миром.
Читай між рядками.
Пильнуй серце.
Я не помер.
Повернусь скоро.
Визирни у вікно.
Бачиш зірку?
Тоді посміхнись.
Зв'язок не обірвався.
Крутиться вісімка довкола осі.
Ми всі об'єднані нині:
хто вміє чути і хто оповість.
Блага Вість.
© Copyright: Валентин Лученко, 2017