Лишилася сама в своїй господі.
Спасибі, самотинонько-вдова!
«Душа розхристана», ; так кажуть у народі,
І не струсить липких думок слова.
Сама перетужу свою скорботу,
На спогадах у юність полечу.
Перетовчуться по душі турботи,
І хоч поплачу смачно, досхочу...
Немає ладу в краї і родині:
Там чвари точать, тут нестатки б'ють...
А скільки ж того віку у людини!
Гріхи підняти крила не дають...
А та, з косою, тупотить, лукава: ;
Спіши-спіши! Бо й оком не моргнеш –
У славі проживеш, а чи в неславі,
Не зоглядишся ; все одно помреш!
Крути-верти ; гряде твоя година!
Втомившись, мов натруджена бджола,
Постане перед Господом людина:
І добрі, й злі земні її діла.