ВСЁ КОНЧЕНО. ВОРОНЫ НАД МЕСТЕЧКОМ.
Народ свободный, ты отныне - вол.
Мой проигрыш зовётся Берестечком.
На Киев войско Радзивилл повёл.
И я не я. Лишь стон под небом блеклым.
Рука поднять не в силах булавы.
Как умереть?! Из пекла снова в пекло?
Ни пушек, ни хоругвей. Впору выть.
О, девясил, измотан я до края.
Ржёт конь мой верный в дикой лебеде.
Исчезло войско. И теперь я знаю,
что значит одиночество в беде.
А это всё супряга с басурманом.
Какой я гетман? Глупостей сосуд.
Позволить опоить себя дурманом!
Теперь смотри на Украину. Тут.
Смотри.
Давись слезами.
Был могучим.
На пояс вешал саблю, не стручок.
Теперь, лишён всего, чернее тучи,
ты пьёшь, как трахтемировский дьячок.
Твоя свобода лишь до стен острога.
Бурьян в полях - чуть видно архалук.
А что народу - только и дорога
брать горький хлеб из ненавистных рук?!
Хмелей Хмельницкий!
Где твои клейноды?
Знамёна где? Где гром твоих музык?
В сражениях добытые свободы?
Где твой Богун, Пушкарь и Джеджалик?
Казак Небаба, видит Бог, не баба!
Когда бы не лишился он коня,
шальная пуля взять его смогла бы,
когда Небаба вихрю был родня?!
Когда б не мощь заклёпанных гусаров...
когда б не предал лихоимец хан...
когда бы был расчётлив на удары
мой обречённый на беду талан!
Когда б не дождь... когда б не рознь и ропот...
ума хоть каплю под чубы Бог дал...
Вразброд старшины не искали б тропок...
когда, когда, когда, когда, когда!!!
Смоли тютюн, творение из глины!
Ты в Резаных Ярах сорвал ярмо!
Теперь торчишь над ликом Украины
как выворотень... А ведь ты бы мог...
Чего ты ждёшь? От Бога благостыни?
В твоих редутах прорастает мох.
Ты зачеркнул всё лучшее отныне
одним провалом. А ведь ты бы мог...
Вот ночь, и та зарёю очи колет.
Чумацкий Шлях глумится не таясь.
Поможет кто, дурило бестолковый, -
московский царь иль трансильванский князь?!
Ногайцев орды? Или караимы?
Султан Мехмет? Кордоны или Бог?
Не имет сраму матерь Украина,
скрестивши руки всех своих дорог.
И что теперь? Что сделать, как начать мне?
Ни булавы, ни войска, ни печати.
Моя вина. Мой грех перед людьми.
Ведь было всё за нас.
Что ж проиграли мы?!
(Перевод с украинского Натальи Поповой)
(Продолжение )
Л.В. КОСТЕНКО
БЕРЕСТЕЧКО
Історичний роман
ОЦЕ І ВСЕ. ЦЯ ГАЛИЧ НАД МІСТЕЧКОМ.
Народе вільний, аж тепер ти — віл.
Моя поразка зветься Берестечком.
На Київ наступає Радзивілл.
Я вже не я. Мене вже улелекали.
Уже рука не вдержить булави.
Куди умерти?! З пекла та й до пекла?
Гармат нема. Пропали корогви.
Дев'ятосил, знемігся я потрошку.
Ірже мій кінь у дикій лободі.
Немає війська. Всі — у розпорошку.
Один в біді… Один — як на воді.
Оце тобі супряга з бусурманом.
Хіба я гетьман? Всипище глупот.
Так дався оморочити оманам!
Тепер дивись на Україну. От.
Дивись.
Давись сльозами.
Був найдужчий.
Носив при боці шаблю, не стручок.
Тепер сидиш самотній, невладущий
і п'єш, як трахтемирівський дячок.
Твою свободу охрестили ґрати.
Бур'ян в полях — ледь видно архалук.
То що ж тепер цьому народу — брати
свій кревний хліб у переможця з рук?!
Хмелій, Хмельницький!
Де ж твої клейноди?
Де корогви? Де грім твоїх музик?
Де в битвах завойовані свободи?
Де твій Богун, Пушкар і Джеджалик?
Козак Небаба, ох, таки ж не баба!
Якби під ним не встрелили коня,
хіба б поліг від рук якогось драба
козак Небаба, вихрові рідня?!
Якби не ті заклепані гусари…
якби не зрадив хаповитий хан…
якби ж він був ощадніший на вдари.
мій кривдами рокований талан!
Якби не дощ… якби не ремст і розбрат..
якби хоч трохи глузду під чуби..
Якби старшини не пішли урозбрід…
якби, якби, якби, якби, якби!!!
Чмели тютюн, ти, Божа лялько з ґлею!
Ти ж скинув ярма в Різані Яри!
Тепер стирчиш над рідною землею,
як вивороть — корінням догори!
Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?
В твоїх радутах проростає мох.
Оце і все. Одна така поразка
закреслює стонадцять перемог!
Ось ніч, і та зорею в очі цвікне.
Чумацький Шлях заремигає — злазь.
Хто допоможе, дурню макоцвітний, —
московський цар чи трансільванський князь?!
Ногайські орди? Вуса караїма?
Султан Мехмет? Кордони з кияхів?
Лежить твоя зглузована Вкраїна,
схрестивши руки всіх своїх шляхів.
І що тепер? Що вдіять, що почати?
Ні булави, ні війська, ні почати.
Моя вина. Мій гріх перед людьми.
Усе ж було за нас.
Чому ж програли ми?!