Ці два сонети від імені свого героя Едмон Ростан написав, коли читачі видання Journal назвали його драматичного Сірано де Бержерака серед своїх найулюбленіших літературних героїв (поряд із Жаном Вальжаном Віктора Гюго та д'Артаньяном Дюма-батька, ростанів де Бержерак був на третьому місці).
Я вперше прочитала ці сонети у французькому виданні легендарної п'єси, яке купила, і вирішила спробувати сама перекласти двома мовами. Тут - український переклад.
Deux sonnets de Rostand sur Cyrano
Cyrano, ; part,
avec une ;motion bourrue.
On m’aime, moi? … Mordious!…Mais il serait hideux
D’allonger ce long nez d’une larme qui glisse.
«D;plaire est mon plaisir; j’aime qu’on me ha;sse!»
Ai-je dit quelque part, — sc;ne huit, acte deux.
Et qu’est-ce qui, d’ailleurs, me fait bien venir d’eux?
S’ils n’aiment que mon air, sans voir le sacrifice
Devant quoi ma pudeur tire un feu d’artifice
De ga;t; fanfaronne et de mots hasardeux;
Si je ne leur ai plu que parce que je trempe
Le bas de mon manteau dans le bleu de la rampe
Et poignarde la herse avec mes trois plumets,
Que pour ma grande ;p;e et mon verbe fantasque,
Que pour ce qui m’accoutre et pour ce qui me masque,
Je leur dis: «Serviteur!» et je m’;loigne. — Mais
Se tournant vers ses amis inconnus.
Si voloir ;tre moi c’est nr pas craindre d’ ;tre
L’ennemi de la Chance et l’ami du Danger
Qui, niant une vie o; tout peut s’arranger,
Croit ; la vie o; rien sans effort ne peut na;tre,
Celui qui fait monter un autre ; la fen;tre
Et qui voulait d;j; dans le ciel voyager,
L’ id;aliste sans id;al mensonger,
Qui r;ve en sachant voir, aime en osant conna;tre…
Si vous m’avez choisi parce que, jusqu’au bout,
Je me ma;trise — et parce que je meurs debout,
Tu; par un lourdaud, mais ayant pr;vu l’Aile…
J’ajoute ; ma gazette: «Aujourd’hui, vingt-six mai,
Monsieur de Bergerac, ; soi- m;me infid;le,
Trouve tr;s doux de plaire et tr;s bon d’ ;tre aim;».
Два сонети Едмона Ростана від імені Сірано де Бержерака
Сірано (убік, роздратовано)
Любить мене? Ет, бісове крутійство!
Недобре й носові таке вдихать.
«Геть друзів, ворогів я звик збирать!»
Я сам сказав — ви пригадайте дійство.
І що в мені злюбилось товариству?
Як те, що легко лізу воювать,
Не сум мій чистий, що зумів вдягать
В химерних слів барвисте чародійство;
Як вам на сцені вигляд мій цікавий,
Султан, що, мов кинджал, блищить яскраво,
І витівки зачіпливі оті,
Як жар і жарт найбільше ви злюбили,
Обличчя те, що образ справжній скрило, —
Подякую і відійду. А втім…
(обертаючись до своїх незнайомих друзів)
Як милий тим, що успіх зневажав,
Але шалену небезпеку вибрав,
Тим, що буденний спокій я відкинув,
Життя як бій запеклий поважав;
Тим, що любов я іншому віддав,
А сам би залюбки до зір полинув,
Брехні не здався, та у правду вірив;
Хоч знав, та мріяв; хоч не взяв, кохав…
Що пан мій від початку до фіналу
Я сам, що на ногах і смерть застала,
І я злетів, хоч вбитий низько так…
Тоді «Газету» змінюю: «Віднині,
Свій переглянув звичай старовинний,
Любов прийняв поет де Бержерак».
Переклад 07.03.2016