ЦЕ БУЛО В ДЕВ'ЯНОСТІ РОКИ
Це на львівському сталось заводі
У скрутні дев’яності роки.
Скільки ж років минуло відтоді,
Але спогади й досі тяжкі.
В бухгалтерії плакала жінка,
Помарніла і ледве жива:
«Люди, змилуйтесь, в мене дитинка!
Я самотня і хвора вдова.
Я працюю вже рік без зарплати,
Все що мала, усе продала.
Я в боргах і харчі ніде взяти,
Бо немає родини з села.
Я прошу, поможіть, хто чим може!
Не лишайте вдову у біді!
Бо інакше нас голод знеможе,
Нам з донькою не жити тоді!»
Мати впала бухгалтеру в ноги,
Із грудей її вирвався крик.
«Встаньте, пані, не гнівайте Бога.»,-
присоромив її керівник. –
«Подивіться, розбиті тирани,
Україна звільнилась з тенет!
Наш народ зняв радянські кайдани
І крокує до слави вперед!
Нас чекає щасливе майбутнє!
То ж не бідкайтесь, жінко, дарма.
Україна – держава могутня!
Все минеться, мов довга зима.»
Бідолашна пішла, а невдовзі,
Поповзли по заводу чутки.
Її тіло знайшли при дорозі.
Це було в дев’яності роки…
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(жовтень 2017)
______________________________
Цей страшний випадок стався на львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті НДРТІ.
Жінка померла у лікарні від виснаження, і лікарі не змогли її врятувати.
В неї залишилася маленька донечка, над якою взяла опіку її подруга.