Мої незаймані думки руйнують душу, і вже тіло.
Дала я волю бажанням, але не тим, що я хотіла.
Я рвала серце у нитки, і вірила у крик вороній.
Летіла я у забуття, і чула звук нічних симфоній.
Я роздирала голос свій від крику і надміру болю.
Жагала, щоб був поруч ти - це максимум самоконтролю.
Я залишала цілий Світ і закривалася у собі...
Я розчинялася вночі не зовсім у людській подобі.
Я зарікалася кохать, але мене Любов торкнулась.
До тями довго-довго йшла, та серце знову відгукнулось.
Я малювала майбуття радужним, кольоровим.
Та мрії знищила свої літаком паперовим.
Мої незаймані думки руйнують душу, і вже тіло...
Я не хотіла оце все, але не можу... Наболіло...