Земля зітхне. У темряві спочине.
Вітрами заколисує себе.
І дивиться тривожними очима
моя матуся в небо голубе.
А коло неї - спогади і роки,
а коло неї - мрії з кришталю.
І я дивлюсь у очі ті глибокі
і їх люблю. До відчаю люблю...
Вогнями сяють ягоди-намисто.
Спливає часу й вічності ріка.
А у очах у маминих - дитинство,
що спогадами серце обпіка.
А у очах - і радість, і дорога,
і голос казки в світі кам'янім.
У небі синім все шукає Бога,
а він - у ній. Він все життя - у ній.
Земля зітхне, і хвилі зашепочуть.
Світанок мій - тот мамин оберіг.
У неї очі - ніби зорі ночі,
щоб я своїх не втратила доріг...
А раптом втрачу - може щось насниться,
коли на долю зваблюся чужу?..
Твій погляд, мамо, - вічна таємниця,
якої я нікому не скажу!
А вечір тихий заблукав у гаї...
Туман довкола - сяйво голубе!..
Дивлюсь на зорі, а вони не знають,
що в їх очах я бачу лиш тебе...
___________
Алена Васильченко.