Все менше листопад дає тепла,
Хоч осінь, ще і досі, мальовнича,
Народжуються в серці протиріччя...
Здається, ніби в ньому віджила
Надiя. Мов чаклун, густий туман
Прокрався у світанки прохолодні...
... Я, начебто, чужа собі сьогодні,
В міцних обіймах сірості й оман...
В години ранні спить осінній світ.
Чому ж душі тривожно і лякливо?..
Чому на ній так сумно і мінливо?..
Ще й вікна чорні шлють мені привіт..
Дивлюсь на них, в цю тиху чорноту, -
І ніби заглядаю в потойбіччя...
І вітер - прохолодою в обличчя,
Підкреслює душевну самоту...
... Я ранку хочу, сонця і тепла,
Втекти від цього холоду і суму,
Щоб геть пішли з душі мінливі думи
І радість в серці знову ожила...