Дуб крислатий, що на видноколі,
Ніжно Долю в губи цілував…
Сам Господь на білому Престолі
Долю з Дубом трепетно вінчав!..
Я була на тім вінчанні свідком
І плела мереживо з думок…
Доля в білім, ніби та лебідка,
На чолі калиновий вінок!..
Щастя Долю в очі цілувало,
Вітер довгі коси розплітав,
Чом же я в задумі вся стояла?..
Хоч би хтось про щось мене спитав…
Боже правий, я себе впізнала!..
Та то ж я у вельоні стою!..
Десь сопілка Долю вигравала,
Я себе за Дуба віддаю…
Ну, а що?.. Він статний і кремезний,
Аж до Неба віття простягнув!..
Погляд Дуба щирий і бентежний
В Душу раптом глибоко пірнув…
Бог стояв над нами, посміхався,
І Любов стікала, мов роса…
Ранок дивним дійством милувався,
На плечах – розплетена коса…
Лідія Вовк
26.10. 2017, 21-21