Крізь холодні брутальні думки
Підіймається сивий туман.
Віддзеркалюють краплі роси
Біль і тіло кривавих ран.
Відбиває місяць тепло,
І заповнює місто пітьма.
Ріжуть душу, неначе скло,
Думки, що ревуть крадькома.
Серед темних і вільних вітрил
Я блукаю, мов привид вночі.
Загубила чарівність всю крил.
Тільки місяць нечутно кричить.
Небо втратила і не знайшла.
Чиїсь пазури тіло знов рвуть.
Смута-річ доволі страшна,
І думки знов безжалісно б'ють.
І повільно заповнює дим
Очі мої, неначе туман.
Той, хто поруч, став раптом чужим,
І торкається болісно ран.
Світло знищу вогнем у душі,
У долонях утримаю біль.
Розриває тіло вночі,
І на рани знов сиплять сіль.