ЧУТТЯ « ЕДИНОI РОДИНИ».
«…Ворона воронi не виклюе ока!»
А як же, скажiмо, Ворона – Сорока?
Ворона й Сорока по снiгу бродили,
Учора Ворона тут кiстку згубила.
Настирно копае i лапою й дзьобом,
Пiд снiг запихае з тупим своiм лобом…
I витягла кiстку, масну, з поросяти,
Притиснула лапою, й нумо глодати.
Голодна Сорока благае: «Сестричко,
Залиш менi крихту, шматок невеличкий»,
Напружила крило шалена Ворона,
I каркнула гнiвно: «Не мона! Не мона!»
Затиснула в дзьобi смачну костомаху,
Пiдстрибнула тричi, «на крило» i маху.
Сердечна зосталась голодна Сорока,
Вдогiнцi щось стрикнула iй бiлобока,
Ступила до мiсця, де кiстка лежала,
А там, iз-пiд снiгу, стирчить кусок сала…
Не стала, голодна, вiдразу клювати,
Все ходить навколо, i ну – стрекотати!
I радiсно так стрекотала, допоки
Усi звiдусiль не злетiлись Сороки.
Поважно, по черзi, усi по шматочку,
Очистили ямку, i гай до гайочку.
Не буду я, друзi, моралi виводить.
Тут все очевидно, бо хто як походить.
11.02.2008. м. Ухта. 9-09.
P.S. Пiддiв я i споднi,
Вдягнув нагавицi
Накинув ушанку,
I взяв рукавицi,
I з самого ранку,
Закутаний добре,
Виходжу iз хати,
Нетерпиться «кiстку»
В Хмiльник передати.
Бо сили не хватить, щоб прямо з веранди
Потрапити «к1сткою» прямо в Троянду.
Несу свою «кiстку» на почту Росii,
Я бачу усiх Вас, надiюсь, i мрiю.