На http://www.stihi.ru/2017/09/24/6818
Согреты мы такой любовью,
Что серость тучи – незаметна,
Буянит дождь по лужам тщетно,
Бьёт землю, будто сквернословя.
Дрожит асфальт от тех каштанов,
Что ветер с дерева срывает,
В траву орешки их бросает
В шипах колючие кафтаны.
Листы меж зеленью пылают
Огнём оранжевым и красным…
Уже грядёт октябрь ненастный,
Взгрустнут поля без урожая…
Цветы последние срывая,
Застынут пальцы, холодея…
А мы, разнеженные, млеем
От красоты осенней края.
Мне всё родное так знакомо:
Твои глаза, ладони, брови,
И я целую их с любовью…
Тепло в душе, отрадно дома.
25.09.2017
Як добре вдома...
Чи так зігріті ми коханням,
Що сірі хмари - непомітні,
Хай дощ калюжі щедро мітить,
Та землю чорну й далі ганить.
Тремтить асфальт від тих каштанів,
Які збиває вітер звично,
А ще й в траву жбурляє "личка"
Та в колючках сухі жупани.
Листки між зелені палають
Вогнем ярким червоним, жовтим...
Вже через тиждень буде жовтень,
Збідніє в полі та у гаї...
І втисне пальці дикий холод
Під корінці останніх квітів...
А ми любов'ю оповиті,
Бо все чарує, що навколо!
Бо все принадливе, відоме:
Твої долоні, щирі очі...
Цілую брови, хай лоскочуть...
В душі - тепло, як добре вдома!