Высыль Симоненко «Монархи»
(перевод Владимира Туленко)
Диктаторы, короли, императоры,
Млели в тумане похвал.
Рты разевая, как кратеры,
Крича:
- Час мой славный настал!
- Кто не со мной, - против Бога!
- С нами ты, иль против нас? –
И сыпались лавры убогих
В кровавый безрадостный час.
Никчемная мерзкая челядь,
Банда кривляк для утех,
Растилась, чтоб фарс сей изведать,
На ужин порадовать всех.
Идолы сплошь зацелованные
Лепились из наших вождей.
А были и некоронованные
Корифеи для нас, для людей.
Коперники с Джорджоне вставали,
Могучий Шевченко вещал.
Однако толпу здесь едва ли
Из прихвостней ты наблюдал!?
Высокому небу чуждо,
Когда есть сторонний мазок.
Великим вовсе не нужно,
Чтоб кто-то никчемный помог!
*****
Василь Симоненко «Монархи»
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
— Хто не з нами, той против Бога.
— Хто не з нами, той проти всіх.—
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем.