Йосип Бродський «Через два роки»
(переклад Володимира Туленка)
Ми менш гучні, чи то старіш не стали,
Слова ми вимовляємо ті ж самі.
І піджаки змінились дуже мало,
І нас не люблять ті жінки, що з нами.
Ми часом знову граємось, як завше,
В амфітеатрах, де самотність з нами.
І ліхтарі ті ж самі світять наші,
Як знаки оклику, що ставимо ночами.
Живем минулим, наче сьогоденням,
На час майбутній зовсім так несхожим.
Знов не спимо, забувши сплячих ймення,
І справу робимо, яку зробити можем.
Хай гумор береже хлопів веселих,
У колообігу, де світло грає з тьмою.
Для слави, як і до ганьби дебелих,
З добром, де вік проводим з метушньою!
*****
Иосиф Бродский «Через два года»
Нет, мы не стали глуше или старше,
мы говорим слова свои, как прежде,
и наши пиджаки темны всё так же,
и нас не любят женщины все те же.
И мы опять играем временами
в больших амфитеатрах одиночеств,
и те же фонари горят над нами,
как восклицательные знаки ночи.
Живем прошедшим, словно настоящим,
на будущее время не похожим,
опять не спим и забываем спящих,
и так же дело делаем все то же.
Храни, о юмор, юношей веселых
в сплошных круговоротах тьмы и света
великими для славы и позора
и добрыми — для суетности века.
1960 г.