Васыль Симоненко «Муза и редиска»
(перевод Владимира Туленко)
Вновь на лирику также потянет,
В час, как выползет стих на гора.
И жена разговор вновь затянет,
Что за ум мне уж взяться пора.
И начнёт тарахтеть, поучая,
Упрекать и ругать среди дня:
- В голове лишь девчата! (я знаю),
Ты, вообще, человек? Иль свинья?
На мою ты погибель свалился,
Лишь плохое в потёмках души.
Почему же фурор не случился?
Ты ж такие рождаешь вирши!?
Не жалея меня, без пощады
Слово каждое бьёт, как снаряд.
Поскорей меня на кол ей надо
Усадить, как бандиты сидят.
Мой домашний и злой Торквемадо!
Не спеши ты меня распинать.
Ох, какая была бы награда,
Коль стихи не умел рифмовать.
В колыбели лежал я без писка,
И не мог знать основы основ:
Мы богаче, торгуя редиской,
А бедней – при рождении стихов!
*****
Василь Симоненко «Муза та редиска»
Знов на лірику тягне. І знову,
Тільки виповзе вірш з-під пера,
Заведе моя жінка розмову,
Що за розум узятись пора.
І почне гомоніти й повчати,
Дорікати і лаять щодня:
В голові в тебе тільки дівчата,
Ну, хіба ж ти людина? Свиня.
Де ти взявся мені на досаду?
Глевтяки в тебе, видно, в душі!
І немає ні грому, ні граду
На твої недотепні вірші.
Без пощади, вагання і жалю
Кожне слово б’є в ціль мов снаряд.
Посадить мене треба на палю
Зо страшними злочинцями вряд.
О домашній страшний Торквемадо!
Не спіши ти мене розпинать.
Я і сам був би сонячно радий,
Коли б віршів не вмів римувать.
Чом, як клали мене у колиску,
Не втовкмачили «жисті» суть;
Вигідніш продавати редиску,
Ніж поетом на світі буть.
30.08.1960