Душа прозора – віск сльози Ікара.
Ти чимось схожий був на Че Гевару.
Твій Всесвіт індіанка колихала,
Та в небі сонце українське встало.
Щоб ним ти міг той Всесвіт обігріти,
Де пам’ять сіє у полях замерзлих квіти.
Щоб долі Костомаха не косила,
Щоб крила набирались неба сили.
Нехай не в’яне стежка м’яти-рути,
Щоб українцям правди не забути.
На сором нам – твої скарби нетлінні
Нащадків пам’ять в сьомому колінні,
Безпам’ятство, як ворожба зміїна.
Не згине мова, наче кураїна,
Бо полюбив її любов’ю сина,
Бо крил твоїх торкнулась Україна.
Не віск, а сліз гарячих намистини
Упали в серце кожної людини,
В ріллю скорботи материнську впали,
Щоб їх в душі манкурти не приспали…
О, Джеймсе Мейсе, Джіммі Мейсе…
Джеймс Мейс – американський політолог, дослідник голодомору-геноциду на Україні, друг українського народу, доля якого була йому небайдужа.