Наснилось...
Був вечір безвітряний, гарний,
Йшло сонце спочити, утомлене вкрай...
А тут прогриміло у небі безхмарнім,
Сполохавши тишу, холодне - "Прощай "...
У подиві дивнім здригнулася прірва:
Я падала каменем...падала вниз...
В той вечір ти душу довірливу вирвав,
І час захлинувся від болю і сліз...
За мить, описавши порожнєє коло,
Кохання померло під зойки пітьми ...
Ти сіяв до серця розлуку і холод,
А я прикіпала до болю грудьми...
Одна в самоті, серед попілу й диму,
Боялась, що видих зірветься на крик...
Благала: змирися душа всетерпима,
Він просто, напевне, інакше не міг...
Прокинулась...
Б'ється шаленно серденько...
В молитві схилилася я до ікон...
Молилася Господу Богу тихенько:
Я дякую, Боже, що це тільки сон...