Як часто люди не цінують дружбу...
Пес відслужив старанно свою службу,
І з часом став старий він і по тому,
Був вигнаний хазяїном із дому...
І скільки він блукав - я те не знаю,
Одного ранку двері відчиняю
І крок один лиш роблю від порога,
А там стоїть старий сліпий небога...
Він сумно так мені заглянув в очі,
Я зрозуміла: їсти, певно, хоче...
В моєму серці защеміла жалість,
(Мене також колись чекає старість)
Зібрала що лишилось зі сніданку,
Пес все поїв до краплі, до останку...
Повеселів...виконує команди
І бігає від кухні до веранди...
Отак той пес лишивсь в моєму домі...
Що йому треба? - хліб, копна соломи...
Він не жадає золота і срібла,
Він хоче бути лиш комусь потрібним...
Отож...напишу чорним я по білім,
Не доживать щоб в домі пристарілих,
Ви пам'ятайте: всі ми "тварі божі "
Й братів молодших ображать негоже...
В житті межу потрібно знати всьому,
Щоб вас колись не викинули з дому,
Як тих собак (бо все нам - по заслузі),
Цінуйте ви собачу вірність, друзі!