Я рассорюсь с планетою всей.
Пусть все буквы уйдут - их развею.
Губы стисну, навек онемею.
Только ветру чудить средь дождей.
Нет, не злюсь, но не верю словам,
В том числе, от друзей слов не надо.
В напряженьи от каждой тирады.
Утомился в том хаосе сам.
Я транжирил слова – трата сил.
Бисер сыпался... Думы зависли.
Слово светлое было без смысла,
Ведь не той говорил, что любил.
И не спорьте - стою на своём.
Мне небесной любви так хотелось –
Вот откуда взялась эта смелость,
Святость, грех... но... опять о земном...
***
Розсварюся зi свiтом, з усiм
Миклош Форма
Розсварюся зі світом, усім,
щоб залишитись зовсім без літер.
І крізь дощ задивлюся на вітер.
Губи стисну. І буду німим.
Я не злий – я не вірю словам,
навіть добрим словам добрих друзів.
Кожне слово тримає в напрузі.
Я від слів утомився вже сам.
Понад міру розтрачено слів.
Через силу розкидано бісер.
Світле слово позбавилось змісту.
І не тій я казав, що любив.
І ніхто не оспорить мене.
Я промовчу на кожне питання.
Я без слів викликаю кохання –
те, цнотливе і грішне, – земне...
http://www.stihi.ru/2017/09/23/5105
Фото автора (АК)