Іван Вазов
ПЕРЕДВЕСІННІ СОНЕТИ
I. ВІТОША
Ще Вітоша, в сніги й мороз повита,
злостивиться, уперта, повсякчас,
і раз по раз хурделиця сердита
ще напускає дрижаків на нас.
А сонце з неба ллє тепло ласкаво,
і всюди чути землю запашну –
шумить потік, і горобейко жваво
цвірінька, провіщаючи весну!
Лиш Вітоша лютує й шле завії,
неначе звір скажений, шаленіє,
реве і дме, несамовита й зла.
Ти, Вітошо, нестямишся нівроку:
ось на столі вже й квітка ясноока –
з твого узгір’я первістка мала.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Иван Вазов
ПРЕДВЕСЕННИ СОНЕТИ
I. ВИТОША
Сърдито Витоша се йоще ежи
под зимната си пелена и мраз
и час по час фъртуната я мрежи
и тръпки ледни праща чак до нас.
А от небето сладко слънце грее.
Поля, долини топло дъхат веч –
поток шуми, врабче приветно пее
и вика: пролетта не е далеч!
Едната Витоша нехай: сърдита,
фучи кат звяр наежен, мразовита,
фъртуни дига с вой, реве, пищи.
Напразно, Витошо, лудуваш бясно:
на стола ми се смей кокиче прясно,
донесено от твоите плещи.