Ізнову наснилось руде волосся
і палац урочистих подій,
до вугілля спалений гнівом.
Ти, мабуть, дуже сильно любила
до останніх
осінніх
днів.
Поки був затяжний сезон
нескінченних холодних
злив.
Я тебе годував, як звіра,
найсолодшим гречаним медом.
Ти боялась, але терпіла,
бо ти вірила
у мене.
Мені знову наснились крила
і руде, як вогонь, волосся.
Як вогонь,
що його запалила
ти, мала,
коли я пішов.
Хто міг знати –
ти маєш силу,
щоб спалити треклятий будинок,
де ми жили тринадцять років,
весь квартал…
Що ж ще буде потім?
Як насниться руде волосся,
так і кидає знову в жар.
Ти палала
і гріла осінь.
Твій останній єдиний дар.