***
Ты всё поймёшь и скажешь: Я – мудрец,
Который стал почти что вровень с птицей,
Что солнца луч поймала, наконец,
И на него день нижет, как на спицу.
И снова день, и так немало дней…
А небо кличет. Там – простор, там – воля.
Но дудки! Помечтай сперва о ней.
Полна сплошных соблазнов птичья доля.
И пусть нет ничего у нас взамен,
Мы против птиц – всего лишь неудахи!
Моль времени всё превращает в тлен,
Лишь взмах крыла вовек не станет прахом.
Олександра Ковальова
***
Збагнеш усе і скажеш: Я – мудрець!
Вже ледь не дорівнявсь до тої птиці,
Що в гострий дзьоб вхопила промінець
І день на нього ниже, мов на спицю.
І знову день, і так багато днів.
Тобі ось так навчитися й мені б!
Та зась! Нам ця наука невідома.
Спокуслива й легка пташина доля.
Немає в нас нічого навзамін.
Ми проти птаха – лиш земні невдахи.
Усе поб’є часу невтомна міль,
Лиш змах крила повік не стане прахом.