http://www.stihi.ru/2017/12/02/1551
Природу умирающую жаль…
А душу, что окаменела – втрое!
Душа больная лечится Любовью -
Извечная Вселенская мораль…
В глубоких норах – и не отыскать -
Те чувства наивысшего порядка…
Но вот они в сердечке зреют сладко,
Чтоб поцелуем скорбных согревать…
Так хочется весь Мир зацеловать,
Дозваться: «Да, опомнитесь же, люди!»
Планеты нашей солнечной не будет,
Когда позволить злу торжествовать?!
В грехах распятая, добру внимаю -
Молитвою всю Землю обнимаю!
Оригинал
Жаль мертву пташку, мертве деревце...
А скам'янілу душу людську - втричі!
Любов'ю лікувати лихо це
Одвічно вимага Закон Космічний ...
Заховані глибоко, як в норі,
Ті почуття найвищого гатунку
У серці набухають поцілунком
До людства, що в жалобі та журі...
Так хочеться весь Світ зацілувать
І докричатись: "Схаменіться, люди!" -
Бо і Планети нашої не буде,
Як Зло продовжить в душах вирувать?!
В гріхах розіпнута, як діяти я маю? -
Молитвою всю Землю обіймаю!
Иллюстрация из Интернета.