Я бачу темні твої очі,
Я бачу погляд твій сумний.
У сні приходиш ти щоночі
Говориш пошепки: «Я твій»
Але лукавити не треба,
Бо ти для мене вже чужий,
Але літаю мов до неба,
Коли я чую голос твій.
А голос твій як спів пташиний,
Та дзвінко ти співа другій
Ти мій коханий і єдиний
Та вже далеко ти не мій.
Моя душа зазнала горя,
І серце не втамує біль,
Але така моя вже доля,
Що ти єдина моя ціль.
І хто-зна скільки б це тривало,
І скільки було б потрясінь,
У п’яти б серце упадало
І навкруги твоя лиш тінь.
Але я іншого зустріла
І в серці вогник вже погас,
І хвиля почуттів накрила,
Бо вже приходить інший час.
Цей інший – як на небі зорі,
Як зранку сонце у вікно,
Як рибі дихається в морі,
Але, мабуть, вже всеодно.
Як дуже тяжко покохати,
Людина, це ж не кошеня
Як в серці смуток подолати,
Який кричить, мов те щеня.
Кохання – звісно річ чудова,
Кохання – це закритий кут,
Кохання – річ така нервова,
Що накидає свій омут.
Не можу іншого кохати,
Про тебе Бога я молю
Як відстань нам цю подолати,
А якщо хочеш... відпущу.
Я відпущу тебе навіки,
Так, знаю, серце затремтить.
І пропливуть роки як ріки
Та чи душа та заболить?
Яка кохання не відчула,
А мимо волі проліта,
Мене, мабуть, уже забула,
А десь горять ще відчутя.
Горять... і серце бідне тліє
Бо ще лишились почуття
Про тебе в спогадах німіє
Й на диво вірить в майбуття.
Любов лиш згадку залишила
Надія буде завжди жить,
А Віра в серці погостила
І відійшла в одну лиш мить.