http://www.stihi.ru/2017/12/02/7100
Оригінал:
Ранок сходить холодний і млистий,
Голе віття здіймають тополі,
Лиш калини червоне намисто,
Наче краплі загуслої крові.
Гонять грізні небеснії хвилі,
Ходить ходором в танці вітрисько,
Але ми, таки, й досі щасливі,
Хоч тривоги життєві близько…
Так, осіння пора невесела,
Зореокий, козаче мій любий!
Та не висохли серця джерела,
Адже знаю , що ти мене любиш!
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Утро выдалось хмурым и мглистым,
Тополя ветви-руки воздели.
Лишь калины краснеет монисто:
Капли крови её загустели.
Гро'зны тучи небесные часто,
Ходуном ходит в танце ветрище.
Непонятно, так в чём оно, счастье,
Коль тревогами Зло в жизни рыщет.
Так, по осени не разговеться,
Ясноокий казак мой любимый.
Но не высох родник, тот, что в сердце.
Я же знаю: ты любишь, родимый.