Ми в різні маски вдягнені щодня,
В залежності від на'строю й обставин...
Приборкати не здатні сво'го "я",
Бо перш за все важливі власні плани.
У всіх питаннях власний інтерес,
Гадаєм, вартий головного мі'сця.
Від Бога вимагаємо чудес...
Та відвертаємо від ближніх ли'ця.
За ворога молитись - дивина',
За се'бе ж звикли Господа просити.
Нас не єднає навіть чужина',
Ми інших розучилися любити!
Як ро'злад - у сере'дині душі',
То безлад бу'де та'кож і довкола...
Не звалюй все на ко'гось, не гріши,
Немає й над тобою ореола.
Спаскудився, здрібнів наш інтелект,
Не бачимо бо далі носа сво'го,
Лиш горде "я" для нас - авторитет
І не цікавить ніц окрім земного.
Духовна їжа, звісно, - не для нас,
Задуже лю'бимо себе, коханих.
Думка'ми підкоряємо Парнас,
Та плачуть Небеса від нас захланних.
Значни'х вершин байдужість досягла',
Бо блазні сво'є власне "его" тішать...
А доброта від се'рця відійшла,
Гріхів медалі спішимо' навішать...
На страту ду'шу власноруч ведем,
Переповняючи Терпіння Чашу.
Для са'мості - зачи'нений едем
І лише Бог розкриє ницість нашу.
21/12/17/