Мара Белчева
Олтар священний скелі змурували –
там озеро із хвилями своїми
співа – і підіймається над ними
з олтарних стін розбуджених чимало
минулих днів, де образи постали:
відлюдники, царі і пілігрими,
що, мов у серце зиркнувши очима,
у хвилях ловлять спомини оспало.
І мовчки крізь ущелини і звори
молитва від кадильниці старої
шовковий плащ прозорий надягає
і лине вверх – туди, де білі гори...
Та й в морі розчиняється марою,
і вже свічник над олтарем згасає.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
Олтар свещен издигнали скалите, –
с вълните си там езерото пее
и от гредите виси полилея
и буди на олтаря по стените
изваяните образи на дните:
отшелници, царе, архиереи,
като в сърца, които спомен грее,
през тиха вечер гледат се в вълните.
И мълком в устието се подели,
нахлуват свилената плащ прозирна
молитви от кадилницата стара
подета и от върховете бели...
И във море молитствена измирна
угасва полилея над олтаря.