Антонич Богдан-Iгор Васильович.
(1909—1937)
Сидит один в пропЫленной каморке,
Засушенный, как сера, жёлтый маг,
В реторту вперил покрасневший зрак,-
Где мелкий чёртик бесится в карболке.
Вскипает варево уже в который раз,
Дымы курятся, словно бледные суккубы,
Дрожат сухие сморщенные губы,
И шепчут вновь: "Апаге, сатанас"*
Вдруг вскрикивает маг-нет, он не пьян,
Глазам не верит: в золоте реторта...
И взвился вверх глумливый хохот чёрта.
В смятеньи капеллан и братия сама:-
Наш Патрик бесом обуЯн-
Сошёл с ума.
*(апаге, сатанас, лат: изыди, сатана).
*
В маленькій келії душно, запах сірки.
Засушений, мов сірка, жовтий маг
в реторту п’ялить очі, повні спраг.
Червоний біс регочеться із дірки.
Мов кльоша, золота над всім омана
та опар в куреві кімнату губить.
Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи;
блідий: “Апаге” буркотить, “сатанас”.
Та раптом скрикнув маг — ні, він не п’яний,
очам не вірить: золото в реторті.
Під стелю бризнув струмом регіт чортів.
І жах пішов до монастирських лав,
ченці шепочуть: уночі над ранок
о. Патрикій божевільним став.