Невпенені роблЮ у старість кроки...
Лякає переплутаність в думкАх:
Зосталося життя - лІчені рОки...
Доля ж моЯ в Господніх є Руках!
Покинути цей Світ - не дуже просто,
ЗалИшивши без догляду дітей.
Лиш тішить, що по зОряному мОсту
Піду назустріч к Богу...До дверей
Небесного блаженства і спокОю,
Де від земного звІльниться душА,
Де бУде вона вічно молодою,
Де вартість обезціниться грошА...
А ще я там батьків своЇх повижу
І розповім, як жИлося без них...
І заспокоюся, навдивовижу,
Бо скИглити весь час, то тАкож - гріх.
ШкодА, не накопичила достатку,
Усе багатство - донечка й онук!
Мені привЕсти б справи до порядку
Перш, ніж прилЕтить смерті чорний крук.
Щоби не щезнуть з пам'яті безслідно,
Мені, хоч трішки ще, потрібен час -
Талант поета вИкористать плідно,
Щоб він в серцях споріднених не згас.
Як в спадщину, у збірках бУдуть вІрші -
"ДумОк суцвіття у сузір'ї почуттів"...
Пробачте несерьозність мені, грішній,
Мрію, щоб "скарб" любов'ю вас зігрів...
Щоб в нім шукали ви мою пораду
І втіху для чутливих душ своЇх...
ЛітА злетЯть... подібно листопАду,
А в с л о в і я завждИ - серед живих!
І знов треба завдячувати Богу
За те, що старість мудрістю стає.
Хоч вийшла вже на фінішну дорогу,
Та підсумок життя Господь дає.
29/12/17/