Сонечко золотеньке заходить,
Переливаючись жовтогарячими барвами,
Спека уже не так тривожить.
Літня надвечірня пора підходить.
Аж Ген лелеки по городі ходять,
По скошеній золотій стерні.
Так поважно ідуть, ніби пливуть,
І щось повагом клюють.
Я рада що до мене прилетіли,
На моєму городі сіли.
Два ідуть у парі,
А третє позаду...
Так по маленьку ступає,
Від цього дива, аж подих завмирає.
Я стою і милуюсь красою рідного краю.
І чується з небес високих мелодія раю.