Я тобі повторюю завжди тривожно і вічно,
Що горить моє сердечко утішно,
Що вітає воно світанкові
Зорі
Дивами мови,
Згори!
І розкажуть тобі милі й закохані устами,
Що цілувалися і любувалися часами,
Без втрати, будували кохання,
Промова,
Дивами рання,
Розмова.
І тому повториться небом й нічними зірками,
Те, що ми творили під небесами,
Жили сонцем, ласкою і небом,
Та громом,
І розквітали мальви у рожевім,
Знов домом.
І тоді здійсняться зірки нічними променями
Місяця, що очолює і верховодить небом,
Коли в ночі, нічого не повторюватиметься
Раптовими
Дикими й навіженими словами,
І мрії вхоплюватимуться.
І ми з'єднаємося світанками і росами,
І заплетеш руками мої коси,
Будеш цілувати чоло й очі,
Вірю, хочеш,
Володіти й відчувати ночами
Пророчими.
Сонце володіє із милістю тобою удень,
А зорі – гратимуться з тобою завжди уночі,
І зайчик, як той бешкетний промінь,
Грою лоскоче
Твої гарні світлі очі, і руки,
Куди опаде.
І нічний сон нападе немов темною мукою,
І круками, і дивними звуками,
Ми володіємо мріями своїми і життям,
Серцебиття...
І так шалено серце б'ється в грудях
Вічного дня.
І говоримо, що здійснимо усе до краплини,
Що заманеться, і гнів твій остине,
Перетвориться у каплю льоду
Твого насолоду,
І тернистими стежинками ходить,
Так повчально ходить...
Звір дикої негоди...
28.08.2017. 19:18.