Натхнення тут:
http://www.stihi.ru/2018/01/07/10354
Невчасний цвіт, як і кохання
Так не доречне і пусте,
Тендітна ніжність вже остання
Навряд чи коси розплете...
Хоч розплете, що зможе дати,
Чого вже варті ті слова?
Роки не варто зневажати,
Коли сивіє голова...
Хоча душа розправить крила
Та тіло просить тихий кут,
Бо перед дійсністю безсиле
І воно важче любих пут...
Невчасний цвіт,це збій і нонсенс,
Це ненароджене дитя,
Що не побачить промінь сонця
Як невблаганна молитва...
П.В.М. 19.01.2018г.