В маленькій, критій очеретом хаті,
В якій мене сповила вперше мати,
Зростав, не знавший клопоту-заботи,
Я, наче той горобчик жовторотий…
Роки, роки… Нащо було вам треба
І суму й радощів вміщати стільки в себе,
Й розвіяти романтики політ
Із вирію моїх дитячих літ?
Та збереглось таки від часу того,
Як в росах польових цибаті ноги
Я мив, йдучи у вранішній порі
Гриби збирати в лісі на горі.