Цей щирий спів Вакарчука...І стала вогкою щока
Так,так з душею,мабуть, щось не так:
Весна чомусь не йде,самотньо засинаю....
При зустрічі ніхто не обіймає..
В швидкому метушливому житті
Хаос і рух назовні,а душа на самоті.
Мрійливо уявляю сподівання...
В вікні самотність видають геранії.
Холодний дощ від зрад затямила...Нехай
Обійми щирі в пам'яті поставлять край
І віра відігріє, спинить цей прогон:
Балкон французький, кава і...шансон!
Самотність-шик, польоту мрій безмежність,
Не давить, не дратує протилежність,
Але заповнює пустоти - повсякдення
Воно ДАЄ і...стримує натхнення!
Дива турботою, приховані зізнання
З відтінком сірого паролі і..."зітхання"
І благо, і потреба віддавати половину
Та холодно....і дощ нагадує причину.