На порозі вічності
(Сонет)
В небесній висі світяться зірки.
Я теж засяю завтра разом з ними.
А поки ще живу, шукаю рими
на березі одвічної ріки.
Як на землі усі чоловіки,
пройшов крізь труби мідні й Рим із Кримом.
Гартований вогнем, пропахлий димом,
все ж завтра мушу бути, де зірки.
Незчувся, як спливли стрімкі роки.
Жив – не тужив, та доля невмолима.
Відрадно бути в Бога за дверима,
де ті, що над Вкраїною, зірки.
Те що навіки, вже ж бо й несходиме.
Хай стачить сил для помаху руки.
–––––––––––––
©Анатолій Загравенко.