Світанковою птахою
і весняною втіхою
над землею злітаю я
безталанною, тихою.
Не залиш ти нас, Господи,
не залиш нас у холоді.
Над землею, над нашею
чи-то війни, чи сповіді...
Роз'ятрилося ранами,
де стріляли гарматами.
Розлились океанами
сльози Божої Матері.
Хай нам буде наукою
замість золота - олово.
Війни спершу постукають
не у вікна, а в голови.
І на полі із круками,
і під веснами сивими
я перлини відшукую,
я каміння відсіюю...
І, тріпочучи крилами,
побілілими досвіта,
не пишаюся іклами,
чи-то кігтями гострими.
А земля моя тихая
засинає під зорями.
Під небесною стріхою,
чорногруда і зорена...
Що із тугою зрадила
свою душу у юності:
і народжує янголів
від Любові і Мудрості...